вал.at.ua

Українського генерала затримали під час облави на російських мафіозі

Ілюшечка — Thu, 17 Jun 2010 08:40:26 GMT

У вівторок іспанська поліція затримала шістьох впливових представників російськомовної мафії, які контролювали так званий "общак". За попередніми даними, серед затриманих опинився компаньйон близького до Кремля "олігарха" Олега Дерипаски, а також український генерал.

Імена заарештованих тримаються в секреті і поки наводиться тільки їхню національність. Серед підозрюваних є росіянин, українець, казах, вірменин, узбек. Імовірно, глава банди знаходиться зараз в Києві, звідки він і керував діями злочинної групи. У середу затриманих етапують в Мадрид, пише El Pais. Одночасно поліція проводить обшуки в їх оселях.

Два мафіозі були затримані в Таррагоні, а інші в Салоу, Реусі, Камбріллсе (Каталонія) та Барселоні. Останній арешт відбувся у вечері в Барселонському аеропорту El Prat. За даними поліції, там був схоплений найбільш впливовий член російської мафії, який прилетів до Барселони з Дубая з наміром вилетіти далі в Амстердам.

Встановлено, що затримані мали відношення до управління двома готелями, публічним будинком і рестораном. Також у них вилучено 30 автомобілів. "Хрещеним батькам" інкримінують відмивання грошей, участь в організованому злочинному співтоваристві і підробку документів.

У поліції підкреслили, що всі затримані - це не рядові кілери, а впливові мафіозі. Причому деякі в момент арешту мали при собі охоронців.

Проведена спецоперація стала продовженням поліцейської облави під кодовою назвою "Ява" (Java), перша фаза якої відбулася в березні у ряді європейських країн. Тоді було затримано 24 людини в Іспанії і ще 40 в інших країнах, причому злочинці були в основному грузинської, вірменської і російської національностей.

Всі затримані підозрюються в участі в злочинному угрупуванні, контрабанді наркотиків і зброї, відмиванні грошей, вимаганні, підкуп, фальсифікації документів, у тому числі банківських карт, і нелегальному володінні зброєю.

За даними іспанських ЗМІ, в Барселонському аеропорту El Prat був зарештований узбецький "злодій в законі" Ботир Рахімов. Він вважався довіреною особою знаменитого кримінального авторитету і "батька російської мафії" Япончика. Також Рахімов був близький до російського підприємця Олега Дерипаски, якому він допомагав вести бізнес, пов'язаний з алюмінієм, в Узбекистані. За деякими даними, Рахімов був вхожий у вищі кола управління компанії "Газпром".

За даними іспанської поліції, підозрюваний в останні роки жив у Барселоні та Києві.

Разом з тим офіційного підтвердження, що в аеропорту був затриманий саме Рахімов, поки немає. Зате є дані про двох інших заарештованих. Ними виявилися неназваний український генерал і володар титулу "Підприємець Казахстану-2008" Гагік Елоян, пов'язаний з компанією Oriel Resources і євроазіатських банком розвитку.

За матеріалами: РИА Новости, NEWSru.

"Спартак" готовий виконати умови "Ліверпуля" по Бенаюну

Ілюшечка — Wed, 02 Jun 2010 16:38:45 GMT

Московський "Спартак" готовий запропонувати 6 мільйонів фунтів за півзахисника "Ліверпуля" Йосси Бенаюна. Нагадаємо, що за таку ж суму ізраїльтянина хоче купити "Челсі".

Втім, головний тренер "Ліверпуля" Рафаель Бенитес має намір продати гравця, який прийшов в стан англійців три роки тому за 5 млн, за 6 млн. фунтів.

"Спартак" робив спроби купити Бенаюна в 2009 році, але тоді переходу гравця чинив опір Рафаель Бенитес.

Бенаюн провів за "Ліверпуль" 91 матч і забив 18 м'ячів.

Варто відмітити, що гравцем свого часу цікавилося московське

Захисники тварин запевняють, що зоопарк Києва хоче пустити на ковбасу хворого гаяла

Ілюшечка — Mon, 31 May 2010 12:14:34 GMT

Київський зоопарк готує до термінового вибраковування самку гаяла на прізвисько Туай у зв`язку з хворобою, що загострилася. Про це заявив лідер ініціативної групи порятунку звіринця Сергій Григор’єв. В зоопарку запевняють, що тварина просто знята з експозиції.

«Вибраковування домашніх тварин в Київському зоопарку зазвичай відбувається шляхом вантаження живцем на вантажівку "дідівським" способом - за допомогою дощок, мотузок та фізичної сили - і подальшого транспортування на приватну бійню», - заявляє Григор’єв.

За його словами, гуманна евтаназія в таких випадках на території зоопарку не проводиться, оскільки "м`ясо після застосування "препаратів, що присипляють" непридатне для подальшого використання в кулінарії".

«Чергового "отруєння" в цьому випадку, на мою думку, вдалося уникнути через специфіку хвороби Туай. У самки гаяла давно хворі суглоби ніг, оскільки їй тривалий час не чистили копита. Недоглянуті копита заважали тварині нормально пересуватися. Краще, що придумали, це - скоріше відвести Туай подалі від цікавих очей», - відзначив Григор’єв.

Директор Київського зоопарку Світлана Берзіна заявила, що тварина просто знята з експозиції.

«З твариною ніхто нічого не збирається робити. Зараз не йдеться навіть про евтаназію. Тварина просто знята з експозиції. Зоопарк не може демонструвати хворих тварин, оскільки це - порушення Етичного кодексу. Коли людина у віці і хвора, він не йде на подіум і не бере участь в конкурсі краси", - відзначила вона.

Гаял - одомашнена форма дикого бика гаура, що мешкає в Індії. Самка Туай - старожил Київського зоопарку, народилася в 1989 році.

Нагадаємо, «Київський зоопарк» заявив про отруєння 30 травня невідомими особами самки бізона на прізвисько Вія.

25 травня в звіринці помер верблюд. Причиною смерті тварини, по словами Берзіної, стало отруєння. 26 квітня помер азіатський слон Бой, також отруєний на думку Березіної.

Cамая татуированная женщина в мире

Ілюшечка — Mon, 31 May 2010 12:10:56 GMT

Cамая татуированная женщина в мире
История с татуировками для этой жительницы Калифорнии началась ... с болезни. У Джулии развился синдром «порфирии», при котором на солнце кожа покрывается волдырями и язвами.
Американка Джулия Гнус попала в Книгу рекордов Гиннесса как самая татуированная женщина в мире. Тело Джулии на 95 процентов покрыто татуировками…

"Євробачення-2010" виграла Лєна з Німеччини, Альоша - у десятці кращих!

Ілюшечка — Sun, 30 May 2010 18:50:12 GMT

Сьогодні вирішилася головна інтрига цього тижня – обрано переможця 55-го конкурсу "Євробачення-2010". Після того, як українська виконавиця Альоша вийшла до фіналу "Євробачення-2010", вся Україна, затамувавши подих, чекала на суботній ефір.

Аннамарі Чундак: Я не машина Дебютантка Олімпійських ігор, яка заїхала на своєму сноуборді одразу у фінал,

Ілюшечка — Fri, 26 Mar 2010 14:55:53 GMT

Із появою в реєстрі зимової Олімпіади нового виду спорту — сноубордингу — в Україні засвітилася нова спортивна «зірочка» з дивним подвійним ім’ям і незвичним прізвищем. Прогрес 20–річної сноубордистки Аннамарі Чундак, яка спеціалізується на паралельному гігантському слаломі, вражає. За рік уродженка Закарпаття змогла піднятися у світовому рейтингу майже на двадцять сходинок. А отримавши своєрідний «вайлд кард» на Олімпійські ігри, присоромила скептиків, вийшовши до фіналу і посівши високе 16–те місце серед 30 учасниць у своєму захопливому виді (йдеться про змагання двох спортсменів, які мають випередити один одного у спуску на борді по крутому схилі гори).

Саме сьогодні, в день свого народження, Аннамарі ділиться з читачами «УМ» враженнями від Олімпіади, розповідає про своє спортивне становлення, свої захоплення та походження імені.

　
«Мене назвали на честь одразу двох бабусь і австрійської гірськолижниці»

— Аннамарі, журналісти, дізнавшись про ваше існування, почали плутатися — чи слід у вашому імені ставити дефіс. Розкажіть історію вашого імені.

— Кожні батьки стоять перед вибором, як назвати свою дитину. Оскільки я була першою дівчинкою в сім’ї, то мене вирішили назвати на честь бабусі. Але, мабуть, не змогли вибрати, на честь якої (усміхається). Одну звали Анна, іншу — Марія. Тож, аби не сперечатися, мені й вирішили дати подвійне ім’я. А оскільки одна з бабусь мала угорське коріння, тож ім’я вирішили «зробити» на мадярський лад: Аннамарі.

Існує й інше пояснення мого імені. Кажуть, що мене назвали ще й на честь відомої австрійської гірськолижниці Аннемарі Мозер–Прель, яка мала титули олімпійської чемпіонки 1980 року, та була багаторазовою переможницею світових першостей.

— Звідки починалася ваша професійна кар’єра? Хто помітив серед закарпатських дітлахів талановиту дівчинку Аннамарі?

— Свої перші спуски я робила на схилах гори Красія, де розташована гірськолижна база Кострино. Це Закарпаття. А дорогу у сноубординг мені показав Йосип Пеняк–старший, який першим на тій горі змінив лижі на дошку.

— А як ви обрали сноуборд?

— Починала я своє спортивне життя з гірських лиж — у секцію мене привели батьки–гірськолижники. А потім з’явився вибір: лижі чи дошка. І я обрала дошку.

— То чим же вас підкорила дошка?

— Важко сказати. На той час сноубординг був новим видом спорту, відкривалися непогані перспективи. А фактор, який став вирішальним у виборі, думаю, полягає в тому, що мої перші кроки на дошці були впевненими і широкими.
«Очікування результатів олімпійської кваліфікації забрало більше сил, аніж самі спуски»

— На Олімпіаду ви потрапили, як–то кажуть, ускочивши на підніжку поїзда, який уже відходить...

— Можна сказати, мені трохи пощастило. Прямої перепустки в паралельному слаломі я не отримала. Проте правила відбору у сноубордингу мають певні нюанси.

Як відомо, у сноубордингу є три дисципліни, але ліцензії отримують усі спортсмени, незалежно від свого виду. Оскільки кілька учасників з олімпійськими ліцензіями віддали перевагу не паралельному слалому, а іншій дисципліні, то я посіла їхнє місце. Дізнавшись про такі зміни, ми з тренером раділи дуже сильно.

— Певно, цей олімпійський рік залишиться у вашій пам’яті надовго? Які враження від Ванкувера–2010?

— Важко описати словами ті почуття, що переповнювали мене з першого дня перебування у Ванкувері. Щойно ступила на канадську землю — зрозуміла, що потрапила на велике свято спорту. Скрізь приємна обстановка, привітні місцеві жителі. Зізнаюся, я відчувала гордість за себе, адже приїхала на Олімпіаду не як туристка. Хвилювалася, бо хотіла достойно представити нашу державу на найбільших зимових стартах чотириріччя. За нами спостерігали тисячі глядачів на горі Сайпрес та мільйони — біля екранів телевізорів.

— Що найбільше запам’яталося на Олімпіаді?

— І досі згадую той момент, ті емоції, які пережила в очікуванні результатів свого кваліфікаційного виступу. Пам’ятатиму ці хвилини все життя.

У нашому виді змагань учасників фіналу визначають за сумою двох спроб. Тож, як на голках, чекала виступу останніх учасниць кваліфікації. Ті хвилини очікування були найдовшими у моєму житті. Я не могла відірвати погляд від табло, а коли побачила своє ім’я у списку фіналістів — полетіла на сьоме небо від щастя. Чесно кажучи, в очікуванні цього результату витратила значно більше моральних сил, ніж безпосередньо перед своїми спусками.
«Головне цьогорічне надбання — стабільність результатів»

— Минулих вихідних у сноубордистів завершився сезон. Як можете оцінити цей олімпійський рік, Аннамарі?

— Можу з упевненістю сказати, що моє головне надбання цього року — стабільність результатів. Починаючи з олімпійських стартів, я постійно потрапляю у двадцятку найсильніших спортсменів світу: у Ванкувері — 16–та, на заключному етапі Кубка світу в Іспанії — 17–та позиція. Звісно, хочеться показати кращі результати. Але знаю: щоб їх досягти, потрібно ще добре працювати.

— Але ж ви в цьому сезоні маєте в активі й перемоги на деяких стартах?

— Так, після Олімпіади–2010 виграла один з етапів Кубка Європи в Києві, а 17 березня перемогла й на першості України.

— Ви відчуваєте, що надалі будете прогресувати?

— Відчуваю, що маю додатковий резерв і сили для поліпшення результатів. Інколи буває, що перемагаєш суперників на трасі випадково. Але зараз можу твердо заявити, що мій цьогорічний результат — закономірний.

— Кажуть, що досвід і перемоги приходять із роками. Вам лише 20. Як давно займаєтеся сноубордингом?

— У 12 років я вперше стала на борд, а в 15 — уже показувала результати, за які отримала звання майстра спорту. Це й стало перепусткою до національної збірної.

— А яку мету поставили собі у спорті?

— Наперед жодних завдань собі не ставила. Живу, тренуюся. Звісно, кожен спортсмен прагне перемогти на Олімпійських іграх, проте я не загадую. Буде, як буде.
«Щоб конкурувати з лідерами потрібно день і ніч сидіти на горі»

— Де зазвичай закладаєте фундамент на наступний спортивний рік?

— Узимку під час змагань часу на тренування не залишається зовсім, тому основний період для підвищення майстерності — літо. Звісно, в Україні в цю пору року снігу не знайдеш, тож тренуємося у Швейцарії, де на альпійських схилах білий покрив утримується впродовж усіх 365 днів.

— Що саме потрібно зробити, щоб з’явилася нагода посперечатися за нагороди із зірками світового масштабу?

— Для цього потрібно день і ніч «сидіти на горі». Щоб зійти на вершину, окремі спортсмени працюють у поті чола по п’ятнадцять років. У мене досвіду ще мало, тому — потрібно тренуватися. Також буде не зайвим вивчати й аналізувати стиль їзди висококласних сноубордистів, стежити за останніми інженерними розробками та постійно оновлювати «автопарк».

— А який тоді сенс брати участь в етапах Кубка Європи? Адже тут, порівняно зі змаганнями світового масштабу, збираються слабші спортсмени, а коли маєш велику фору, прогресувати важко...

— Чому ж, це теж етап у кар’єрі спортсмена, своєрідна сходинка. Одні її долають, аби отримати перепустку на виступи в Кубку світу, інші — такі, як я, — використовують Кубок Європи в рамках свого тренувального процесу. Я дуже рада, що перемогла на рідній землі, нехай і у другорядному турнірі.

— Багато наших спортсменів скаржиться на недофінансування, відсутність інвентарю... Чи маєте ви проблеми з інвентарем?

— Щороку нам видають по дві дошки для гігантського слалому: одна — для тренувань, друга — для змагань. У майбутньому році отримаю ще дві. Адже з наступного року планується проведення чемпіонату світу зі слалому, і я маю на меті взяти в ньому участь. Так що на наступний сезон матиму аж чотири новенькі «засоби пересування».

— А хто готує вам дошку до стартів?

— На жаль, свого сервісмена, який би слідкував за сноубордом, підбирав змащення для нього, в нашій команді немає, тому ця робота лежить на плечах тренера.
«Потрібно пройти курс реабілітації»

— Чим плануєте займатися після закінчення важкого сезону?

— Після виснажливих стартів накопичилась фізична втома, тож дуже хочеться перепочити, перевести дух. Але в Ужгородському національному університеті, де я навчаюсь на факультеті фізичного виховання і спорту, на мене очікує зимова сесія.

Уже потім необхідно пройти курс реабілітаційних заходів, а далі — знову в бій, почну підготовку до нового сезону.

— Як проходитиме ваша реабілітація?

— Планую провести кілька тижнів у санаторії «Синяк», де лікують захворювання кісток, суглобів та м’язів. Потім неодмінно зроблю візит у Берегове, де прийму ванни у цілющих водах термальних джерел. На цих курортах у нас на Закарпатті лікуються люди, які мають проблеми з опорно–руховим апаратом.

— Натякаєте, що в 20 років уже маєте проблеми зі здоров’ям?

— Так. У мене болить спина, особливо наприкінці сезону, після серйозних навантажень. Але це все не так критично. Хоча точно можу сказати, що я не машина, й потрібно відновлювати сили.

— Не хвилюєтесь за своє самопочуття через п’ять–десять років?

— Усі спортсмени мають ті чи інші проблеми зі здоров’ям, періодично отримують травми. Організм спортсмена потребує постійної «підзарядки». Коли ж навантаження після завершення кар’єри зменшуються, тоді, гадаю, й проблеми ті відходять.

— Гірські лижі та сноубординг — вельми екстримальні види спорту. Інші ваші уподобання — спокійніші?

— Як сказати (усміхається). Хотіла б стрибнути з парашутом, але поки що не маю такої можливості. А от на гірському байку люблю промчати з вітерцем.

Хоча інколи душа прагне спокою, тому сідаю на звичайний туристичний велосипед і кручу педалі по рівній місцині. Інколи із друзями знаходимо можливість просто поспілкуватися з природою — збираємо рюкзак і йдемо в гори.

ДОСЬЄ «Вал»

Чундак Аннамарі Михайлівна

Майстер спорту міжнародного класу зі сноубордингу.

Народилася 26 березня 1990 р. у с. Оноківці Ужгородського району Закарпатської області.

Учасниця Олімпійських ігор 2010 р. (16–те місце). Чотириразова чемпіонка України, переможець етапів Кубка Європи 2009, 2010 рр.

Представляє товариство «Спартак».

Перший тренер — Марина Чундак. Тренери — Йосип Пеняк–старший, Золтан Мінай.

Навчається в Ужгородському національному університеті (факультет фізвиховання і спорту).

Зріст — 166 см, вага — 56 кг.

Захоплення — їзда на велосипеді, походи.

Незаміжня.

В’ячеслав Деркач: Що для німців копійки, для України — дороге задоволення.

Ілюшечка — Fri, 12 Mar 2010 17:10:00 GMT

Набираючи номер мобільного телефону біатлоністки Оксани Хвостенко, щоб домовитися про інтерв’ю з нею, несподівано почув голос її чоловіка — В’ячеслава Деркача. Він заявив, що після повернення з Олімпіади Оксана не хоче обговорювати з журналістами перипетії Ванкувера (де українці залишилися без медалей) і прагне відпочити, аби краще підготуватися до наступних етапів Кубка світу. Маючи нагоду, кореспондент «України молодої» попросив згоди на інтерв’ю самого В’ячеслава — найдосвідченішого у нашій чоловічій збірній, для якого Ігри у Ванкувері були четвертими в кар’єрі. Деркач залюбки поділився своїми враженнями від олімпійських стартів, розповів про проблеми українського біатлону та повідав про свої спортивні плани.

　
«Завадила погода. І хвилювання»

— В’ячеславе, ви — найдосвідченіший біатлоніст у нашій збірній. Як оцінюєте виступ біатлонної команди України у Ванкувері?

— Вважаю, на Олімпіаді ми виступили в міру своїх сил — гідно. Чи не кожна гонка показала, що в когось із наших був шанс на медаль. Інша річ, що не вистачало якихось дрібниць, аби зійти на п’єдестал.

Часом чуєш критику на нашу адресу, мовляв, «стріляючі лижники» виступили невдало. Однак поставлю опонентам зустрічне запитання: а як тоді оцінити виступ німецької чоловічої збірної, яка теж не завоювала жодної медалі?..

— Ваші слова повністю збігаються із заявами президента Федерації біатлону Володимира Бринзака. Але чи сподівалися ви та ваші колеги по збірній на медалі взагалі? Чи «нульовий» результат на трасі в Уїстлері — закономірний?

— Звісно, на головних стартах чотириріччя кожний планує показати свій максимальний результат. Хоча у Ванкувері видати його було важко. Головною проблемою біатлоністів, особливо в перших гонках, стала погода, яка змінювалася з калейдоскопічною швидкістю. Тому готувати лижі було складно. Зазвичай за годину–півтори тестуєш лижі, аби сервісмени підібрали потрібне змащення. Однак примхи природної канцелярії не дозволили сповна скористатися перевагами сучасних розробок, аби підвищити швидкість ходу на трасі.

Мені важко пригадати Олімпіаду, під час якої за чотири гонки в чоловіків на п’єдестал сходили відразу десять різних спортсменів. Зазвичай трійку призерів формували не більше п’яти біатлоністів. Олімпіада–2010 показала, що дива іноді трапляються.

— Ви маєте на увазі тих гонщиків, які до Ванкувера не «світилися» на великих змаганнях? Вважаєте, їм усміхнулася доля?

— Так, ідеться про людей, далеких від фаворитів.

На мою думку, їхні звитяги пов’язані саме з погодними умовами. За схожих обставин у Нагано–1998 гонку перенесли на інший день. А у Ванкувері, коли небесна канцелярія послала спочатку сніг, а потім полила трасу дощем, за медалі у спринті змагалися лише біатлоністи з першої, стартової, групи. Ті, хто вийшов на лижню пізніше, дотримувалися головного олімпійського принципу, який говорить, що головне не перемога, а участь. За таких погодних умов розраховувати на п’єдестал було неможливо.

— А що завадило вам піднятися вище 77–го місця у спринті?

— На свій результат вплинув я сам. Кажуть, що тренери «недотренували». Але вони займаються з нами лише до змагань. Під час гонки все залежить тільки від твоєї майстерності. Я вдало пройшов перший вогневий рубіж, а от далі, схоже, недопрацював. Три промахи на «стійці» — повністю моя провина.
«Свою гвинтівку я не міняв уже десять років. Бо дорого»

— Чи мали біатлоністи складнощі з підготовкою до Олімпіади? Чи вдалося повністю виконати план підготовки?

— Половину літа просиділи без грошей. Але федерація зробила все, щоб спортсмени не відчули тих фінансових негараздів. У плані фізичної підготовки до Олімпіади ми підійшли практично в оптимальній формі. Але в деяких спортсменів перед Ванкувером накопичилася психологічна втома — можливо, саме вона й завадила вибороти медалі. Розуміючи, що маєш шанс здобути нагороду, ще до старту «перегорав» і «проїжджав» повз п’єдестал.

— Так чого ж усе–таки нам бракує? Поясніть, чому в біатлоні, де багато вирішується на стрільбищі, промахи найчастіше трапляються з останнім пострілом?

— Коли починаєш думати про фініш, про медаль, хвилювання передається на стрільбу. Тут важливо опанувати себе. Напередодні цієї Олімпіади керівництво збірної зробило так, щоб на нас не тиснули «згори». Кожен спортсмен і без того відчуває свою відповідальність за результат. Але, певно, саме думки перед останнім пострілом, який може принести країні єдину нагороду, стають на заваді.

Саме для цього з нами працювали вчені–психологи. Їхню підтримку ми відчували, щоправда, лише в передолімпійський рік. Мабуть, цього замало. Наприклад, із росіянами команда психологів працює постійно.

— Крім росіян, із ким ще з суперників ви товаришуєте?

— Тісно спілкуємося з росіянами та білорусами. Можемо перекинутись кількома словами з німцями. Але вони завжди концентруються на змаганнях, тож із ними особливо не поговориш.

— У чому бачите переваги в підготовці росіян, які все ж таки мають більші успіхи в біатлоні?

— У них на збірну гроші виділяють спонсори, в нас же фінансування залежить насамперед від держави. Тож росіяни на початку сезону мають і тренера зі стрільби, і команду сервісменів, яка займається лижами, і психологів.

— Але ж і у збірної України були меценати?

— Так, спонсори були, але кошти, виділені на спорт, — замалі.

— Ви бачите шлях до поліпшення результатів збірної?

— Сподіваємось на зміни з приходом нового Президента. За першого прем’єрства Віктора Федоровича Януковича нам підвищили зарплати, виділили президентські стипендії. Вважаю, фінансове питання має не остання значення для спортсмена, адже важливо, щоб він не залишав Україну в пошуках кращої долі. Також важливо, щоб перші особи держави своїм прикладом просували в народні маси здоровий спосіб життя.

— Про ставки винагород за медалі Олімпіади від Кабміну Юлії Тимошенко чули всі. А які преміальні обіцяла федерація?

— Наголос робився на результаті, а з преміальними, як–то кажуть, не заржавіло б.

— Цікаво, коли ви востаннє змінювали свій арсенал? Дворазова олімпійська чемпіонка Магдалена Нойнер перед Олімпіадою отримала гвинтівку, зроблену на замовлення, за 12 500 євро...

— Я зі своєю гвинтівкою не розлучаюся вже майже десять років. Купити нову сучасну зброю не маю фінансових можливостей. Можу тільки періодично їздити на завод тестувати стару, щось у ній підправити. Замінити на нову? Навіть найдешевша прийнятна зброя за 3 500 євро — для нашої держави це дороге задоволення, тоді як для Німеччини — копійки.
«Шеф місії у Ванкувері приготувала нам борщ із канадських продуктів»

— В’ячеславе, чи був у вас час спостерігати за виступом на Олімпіаді вашої дружини Оксани зокрема та жіночої збірної загалом?

— Для мене значно легше самому пробігти етап, аніж хвилюватися за дружину перед телевізором. У такому разі сил, нервів та енергії втрачаєш більше, ніж тоді, коли сам біжиш етап.

— Які слова сказали Оксані перед естафетою?

— Чесно кажучи, ми з нею перед тим стартом не говорили. Коли дівчата о сьомій годині ранку поїхали на біатлонний стадіон, я ще спав.

— Тоді ще одне запитання про побут у Ванкувері: як вам харчі в олімпійській їдальні? Адже в багатьох російських зірок були нарікання на якість тамтешньої їжі...

— Проблем із харчуванням ми не мали. Для того щоб забезпечити організм енергією, було все. А ось асортимент меню за два тижні, як–то кажуть, набив оскомину. Втомлювалися від одноманітності. Тож їздили до Українського дому смакувати український борщ, котлети. Одного разу навіть шеф місії приготувала нам смачний борщ із канадських продуктів. Тож почувалися в Канаді, як у себе вдома.
«Раніше були страховки Держкомспорту — тепер звичайні туристичні поліси»

— Чи позначилася на психологічному стані спортсменів трагедія, що сталася з грузинським саночником за кілька годин до відкриття Олімпіади?

— Я вперше зіштовхнувся з таким фактом, щоб на змаганнях такого масштабу гинули люди. Вважаю, що в усіх видах спорту організатори повинні приділяти максимум уваги безпеці учасників. Звісно, санну трасу повинні були належним чином тестувати, а те місце, де розбився грузинських спортсмен, мали зашити якимись щитами.

Загалом, усі спортсмени переживали це нещастя. Однак найбільше воно позначилося на результатах окремих саночників, які психологічно найтяжче пережили звістку про загибель грузина.

— На міжнародних змаганнях «зимовиків» травми трапляються дедалі частіше. На яку медичну допомогу можуть розраховувати українські спортсмени за кордоном, у разі, не приведи Господь, отримання травми?

— Раніше існували медичні страховки Держкомспорту. Але зараз, виїжджаючи за кордон, ми оформляємо разом із візою звичайний медичний поліс — такий, як і всі туристи, що вирушають за межі держави.
«За перемогу на чемпіонаті України платили 50 гривень»

— Де плануєте виступати найближчим часом?

— Із 10 по 17 березня в Сумах відбувається чемпіонат України. Оскільки на Кубку світу мої результати в цьому сезоні не надто вдалі, боротися за місця в третьому–четвертому десятку не дуже хочеться. А ось у Сумах — поборюся за медалі найвищої проби.

— Як із конкуренцією на такому рівні?

— Бувають різні історії (усміхається). Скажімо, на першості країни в позаминулому році Олег Бережний узяв у мене лижі, оскільки в нього на ту погоду потрібних не було. І випередив мене в гонці. Після того я йому сказав, що дружба дружбою, а спорт — це спорт.

— Цікаво, якого розміру преміальні за перемогу в чемпіонаті України?

— О! Сума дуже «велика». Останнього разу, коли я брав у них участь (два роки тому), за перше місце давали 50 гривень, грамоту й кубок.
«Малий просить привозити зі змагань моделі автомобілів»

— В’ячеславе, ви тренер–вихователь за фахом. Як гадаєте, чи можна, займаючись із дітлахами, розгледіти серед них майбутніх чемпіонів?

— Побачити серед малих дітей нових зірок — важко. Ми займаємось на біатлонному стадіоні в Чернігові, де поруч тренуються діти й дорослі. Діти дивляться на старших і беруть приклад. Можу сказати одне: коли я прийшов у біатлон, дітей у цьому спорті було значно більше, ніж зараз.

— У вас біатлонна сім’я. На кого залишаєте шестирічного сина, коли вирушаєте разом із дружиною на турніри?

— Тоді Микиту доглядають батьки Оксани.

— Які трофеї привозите йому зі змагань? Що залишиться на згадку про Ванкувер?

— Малий захоплюється автомобілями. Тож замовляє нам моделі авто або мотоциклів.

А з Ванкувера привезли йому практичні речі: зимовий одяг з олімпійською символікою.

ДОСЬЄ «УМ»

Деркач В’ячеслав Васильович

Майстер спорту міжнародного класу з біатлону.

Народився 23 червня 1976 р. у м. Прилуки Чернігівської обл.

Учасник Олімпійських ігор 1998, 2002, 2006 та 2010 рр.

Титули: чемпіон Європи 2007 р., призер інших європейських першостей, бронзовий призер етапу Кубка світу 2009 р. в естафеті, багаторазовий переможець чемпіонатів України.

Представляє товариство «Динамо».

Перший тренер — Сергій Тисенко.

Тренер — Микола Зоц.

Закінчив Чернігівський педуніверситет (тренер–вихователь) і Національну академію внутрішніх справ України.

Зріст — 173 см, вага — 70 кг.

Захоплення — футбол, автомобілі.

Одружений (дружина — партнерка по збірній Оксана Хвостенко); виховує сина.

Олена Журавська: Майже всі свої картини я спершу «з’їла» сама

Ілюшечка — Thu, 11 Mar 2010 14:25:08 GMT

Квартира Олени Журавської — дуже рибне місце. Всі стіни тут завішані картинами з кісток морської чи річкової риби. Рибні хребти в родини Журавських не відходи, а матеріал для творчості. У, здавалося б, звичайному хребті карася чи сома Олена бачить пелюстки квітів, рею вітрильника чи дзьоб півня. Її чоловік жартує: вона в мене сама рибу ловить, сама готує, сама кістки збирає і з них викладає картини, які сама і придумала. Уявляючи собі композицію, Олена філігранно викладає кісточки на чорний оксамит, приклеює їх клеєм та покриває лаком для нігтів. А потім роботу перевертає і... б’є по ній молотком. Перевіряє на міцність. Про особливості свого незвичного заняття художниця розповіла в інтерв’ю «Вал».

Спочатку були квіти, в планах — тварини

— Таке заняття зовсім не нове і колись було досить популярне. Наприклад, у Великобританії в XVII сторіччі в крамницях продавали іграшкові набори для дітей, як зараз у нас — конструктори чи мозаїки, але з риб’ячих кісток, намистинок і подібного краму. А в Единбурзі, в королівському музеї навіть висить картина невідомого художника «Кошик квітів із пікші» (пікша — це така риба сімейства тріскових). І оскільки в тієї картини авторства немає, певно, їй літ і літ... Думаю, що це мистецтво родом із тих часів, коли знаряддя праці і прикраси робили з кісток.

Я про нього дізналась років сім тому, коли ми з сім’єю та друзями відпочивали на морі і постійно купували рибу. А одна жінка весь час мила кістки, сушила і складала окремою купкою. Мені стало цікаво, і вона розповіла про своє хобі — робити картини з риб’ячих кісток. А в Києві їх показала: вся квартира була завішана. Я задумалася: чи зможу викласти таку картину, бо матеріалу було більш ніж достатньо — ми з чоловіком обожнюємо рибалити. Тобто майже всі свої картини я спочатку «з’їла» сама. Навіть перша робота мені вдалася. До речі, я днями її на одній виставці продала.

— Щоб гармонійно викласти композицію, треба витратити чимало часу. Скільки це спочатку тривало у вас?

— Спершу я викладала їх ночами: на кухні закривалась і сиділа до ранку. Я можу безкінечно цим займатися — посувати кісточки на півміліметра, щоб знайти саме ту правильну позицію. Комусь це, може, набридло б, а мені дуже подобається. Маленьку композицію за ніч могла викласти. Згодом почала робити масштабніші картини — квіткові композиції, пальми на острові, пейзажі. Оскільки я архітектор за фахом, то виклала одразу складну конструкцію — Видубицький монастир. Один ювелір запитав, чи хрести на куполах під мікроскопом клеїла, бо дуже вже філігранно вийшло, але насправді викладала лише з допомогою звичайної зубочистки.

Поступово я перейшла до зображення людей, зараз планую спробувати викласти тварин. Колись я мріяла зробити зебру, бо на той час це було досить важко технічно. А сьогодні вже відчуваю, що маю силу й для зебри, й для дракона.
Рибалити корисно для мистецтва

— Скільки триває увесь процес створення картини — від виношування ідеї до фінального покриття лаком?

— Що довше я думаю про роботу, то швидше її потім викладаю на оксамит. Про картину «Горох» думала півроку. І настільки чітко врешті її уявила подумки, що виклала рекордно швидко. Я не малюю ескізи, а просто бачу готові картини в голові. Але складність у тому, що треба не просто точно уявити, як це буде виглядати, а з яких саме кісток і якої риби воно робитиметься. Бо матеріал хоч і різноманітний, але не безкінечний. Є в деяких картинах такі моменти, які взагалі не можна ні з яких кісток скласти. От важко, наприклад, знайти абсолютно пряму кісточку. Як правило, вони покручені. Якось шукала реї для вітрильника — прямі й довгі — кілька місяців. А буває, гну кісточку, а вона у найвідповідальніший момент ламається.

— З кістками якої риби працюєте найчастіше?

— Спочатку треба накопичити чимало кісток різних розмірів, щоб було з чого вибирати. Тому збираю все. А найчастіше в українських річках трапляються окунь, карась, короп, плітка, щука. Але працюю і з морською рибою. Якось мені привезли голову екзотичної для України доради. Вона живе в Середземному морі, але і в українських великих рибних магазинах теж продається. Втім мене в такі склади, мабуть, не можна пускати... (сміється. — Авт.)

А от особливо цінні кісточки, від природи деформовані — наприклад, десь вдарилась риба чи в сітку потрапила. У мене є картина «Пальма», зроблена зі зламаного хребта коропа. Я сама його витягла з води й одразу зрозуміла: буде стовбур пальми. Бо самому так хребет не зігнути. Кістки сома не збираю взагалі — вони нагадують свинячі і для філігранної роботи не годяться.

Коли немає з чого викладати роботи, ми навмисне їдемо на рибалку. Або хтось із друзів, буває, зловить саме таку рибу, як треба для картини, то прошу відрізати голову — використаю в творчості.
Пилочка для нігтів, зубочистка, пензлик...

— Які інструменти використовуєте, коли клеїте картину?

— Нічого складного: зубочистки, пилочка й лак для нігтів, ножиці, пензлик, яким забираю пилинки з оксамиту, і клей ПВА. От, наприклад, я працюю над картиною «Чорнобривці». Для цього беру луску плітки. Скручую з неї конуси й обережно клею поруч, допомагаю собі зубочисткою — це будуть пелюстки. І триватиме цей процес викладення і допасовування дуже довго. Тоді з довших кісток викладаю стебла квітів, листочки — з менших. Найважче працювати на оксамиті, бо навіть крапля води залишає плями і доводиться починати все спочатку. Коли вже вся картина наклеєна, не менш обережно я покриваю кісточки перламутровим лаком для нігтів.

— Уже, мабуть, стали фахівцем із лаків для нігтів...

— Справді! Найкращий лак, як на мене, — український. Він рівно лягає, середньої густини й ідеально перламутровий. До речі, ви знаєте, що перламутр теж роблять із риб’ячої луски?

А от клей ПВА почали робити неякісно: повільно застигає, відклеюється, фарбує білим чи занадто рідкий, погано зчіплює. Новий клей одразу застосовую в роботі, і якщо вдало зчіплює, одразу біжу на те місце і беру оптом. Якщо клей якісний, то через якийсь час картину й зубами не віддереш. Тому я наприкінці перевертаю роботу і з усієї сили б’ю по ній молотком — якщо все на місці і не відклеїлось — буде вічна.

— Як рідні та близькі сприйняли ваше захоплення?

— Чоловік і син, коли бачили мої перші роботи, завжди посміхалися. Бо виходило дуже незвично: раптом із звичайних кісток народжуються китиці горобини чи грона порічок. Син навіть деколи каже: «Мамо, а що це ти сидиш? Піди над картинами попрацюй!» Це ж теж праця! Я й справді постійно думаю про свої роботи. А зараз уже родичі, друзі, сусіди приносять риб’ячі кісточки. І кішка дуже мені «допомагає»: стрибає постійно на тарілку з кістками, там же суха луска шарудить, їй цікаво, ще й пахне! Або може влягтись на картину чи поцупити якусь кістку, а тоді заховається і гризе.

КОЛЕГИ

— Чи знайомі ви з людьми, у яких аналогічне захоплення?

— Так, я в інтернеті знайшла роботи двох художниць — з Японії і Казахстану. Але в них дещо інша техніка. У Херсоні живе жінка, яка теж робить щось схоже, ми з нею знайомі. Взагалі хотілось би організувати виставку таких–от незвичних творів — не лише картин із риб’ячих кісток, а й творів інших людей із цікавими хобі.

Андріївна, онука Андрійовича У Андрія Ющенка і Лізи Єфросиніної народилася донька

Ілюшечка — Thu, 11 Mar 2010 14:22:22 GMT

Екс–Президент України вчора вчетверте став дідусем, а телеведуча Маша Єфросиніна — вперше тіткою. Невістка Віктора Ющенка Ліза Єфросиніна у середу о 14.10 в одному з київських пологових будинків народила дівчинку. Немовля з’явилося на світ із чудовими параметрами — 52 см зросту і 3 кг 400 г ваги. За чутками, дівчинку, можливо, назвуть Варварою — на честь матері Віктора Андрійовича.

Відтак у команді онуків Віктора Ющенка — суттєва перевага дівчаток. Нагадаємо, його донька від першого шлюбу Віталіна виховує двох дівчаток і сина Віктора, тепер до дівчачої сімейної команди приєдналася і донька Андрія. Віктора Ющенка звістка про онучку застала у Львові, де він зустрічався з місцевою інтелігенцією. "Вал" вітає родину Ющенків із поповненням і зичить маленьким і дорослим здоров’я і гараздів.

Привіт, старший брате! У Москві Янукович пообіцяв забрати звання Героя у Бандери

Ілюшечка — Sat, 06 Mar 2010 18:19:57 GMT

Учора Віктор Янукович здійснив свій другий закордонний візит у статусі Президента — в Росію. Раніше Віктор Федорович частенько їздив до Москви як лідер опозиції — отримати пораду, підтримку чи вказівку. Але вчора, коли його як високого гостя нарешті шанобливо зустрічала почесна варта, Янукович виглядав особливо вдоволеним та гордим.

Поїздка Віктора Януковича в Москву мала дати відповідь на запитання, наскільки проросійською буде політика адміністрації нового Президента. Візит Віктора Федоровича у Брюссель був радше піаром та виявом дипломатичної поваги; ніхто в Євросоюзі нічого особливого від «регіонала» й не чекав. З Росією все інакше: хлопці мають більше конкретних тем для розмови. І Янукович таки здійснив кілька виразних проросійських жестів...

Бандера — не Герой і для Медведєва, і для Януковича

Одна з найбільш резонансних заяв Януковича стосується наміру скасувати укази попередника про присвоєння звання Героя України Степанові Бандері та Роману Шухевичу. Президент заявив, що влада ухвалить відповідні рішення ще до 65–го Дня Перемоги, тобто вже за два місяці. «Є певний правовий і політичний процес, Україна його проходить. І це рішення буде прийняте до Дня Перемоги», — пообіцяв Янукович, фактично заанонсувавши постанови судів, які мали б бути незалежними.

Новачок президентського посту зазначив, що укази Віктора Ющенка «не сприймаються ні в Україні, ні в Європі». Щоправда, «втішну» новину Янукович виголосив не в Європарламенті, через який поляки провели відповідну резолюцію, і не в Україні, яка мала повне право почути про такий намір першою. Віктор Федорович таким чином підреагував на «підказку» російського колеги Дмитра Медведєва й озвучив потрібну відповідь на спільній із президентом РФ прес–конференції. Ну і як це сприймати, як не підлабузництво перед російською стороною?!

Удруге Янукович потішив росіян (і значну частину своїх прихильників в Україні), коли підтвердив намір розширити права російської мови. Офіційно це звучить як турбота про російськомовне населення України. «Ми приймемо всі необхідні закони. І це програмне моє рішення я виконаю перед українським народом. Це питання буде вирішене найближчим часом», — цитує московську заяву Януковича «Інтерфакс».

Медведєв у відповідь трохи здивував: за його словами, задля симетрії в мовній політиці Росія теж може щось зробити для України. Президент РФ відзначив, що в рамках розвитку цифрового телебачення у Росії буде налагоджено мовлення одного–двох українських каналів. «Це буде, по суті, тим пакетом, яким зможе скористатися найширше представництво української діаспори та в цілому всі, хто хоче отримувати інформацію в Росії українською мовою», — сказав Медведєв. Не уточнивши, що українські телеканали — значною мірою російськомовні.
Дружба по–флотськи

Ще одне питання, відповіді на яке з острахом чекає патріотично налаштована частина України, — статус ЧФ у Севастополі після 2017 року. Наразі чіткої заяви з цього оприводу не пролунало. Янукович домовився з Медведєвим про продовження консультацій щодо перебування чужого в українському місті. «Ми говорили про чутливі питання нашої співпраці, зокрема, про перебування Чорноморського флоту РФ в Севастополі. Всі консультації на основі чинних угод, укладених у 1997 році, будуть продовжені», — зазначив Дмитро Медведєв. Але саме формулювання — «продовження консультацій» — має насторожувати, бо Конституція України компромісів не передбачає і дозволяє російському флотові перебувати в Криму лише до 2017 року.

Віктор Янукович, який працюватиме на посаді Президента до 2015 року, підтвердив, що флотська тема стоятиме на порядку денному під час його каденції. «По Чорноморському флоту, а він має багато різних особливостей, це питання... Я думаю, що дуже скоро отримаємо на них відповідь таку, що влаштує Україну і Росію», — загадково повідомив він.
Росії теж посмакували вибори

Починаючи нову історію двосторонніх взаємин, Віктор Янукович і Дмитро Медведєв ще раз публічно потішилися підсумками виборів в Україні. «Це позитивний сигнал для розвитку наших стосунків. Мільйони людей, які взяли участь у голосуванні, голосували за розвиток відносин між Росією та Україною», — заявив Медведєв. Янукович підтримав російського колегу, заявивши, що «добре розуміє виборців». «Тому що мені, як простому громадянинові України, а не тільки як політикові, було неприємно спостерігати за всім, що відбувається у цій сфері, і ми ніколи не думали, що таке колись взагалі може бути у наших взаємовідносинах», — зізнався Янукович.

Віктор Федорович зізнався, що саме Росія для нього — орієнтир. «Моє завдання — у хорошому сенсі слова — наздогнати Росію, підтягнути рівень життя, пенсійного забезпечення, соціальних умов до російського», — каже лідер поки що нібито європейської держави. «Ми живемо поруч, люди між собою спілкуються і знають умови життя наших сусідів», — цитує В. Я. прес–служба Президента.

Загалом, двом президентам учора було весело. Віктор Федорович нагадав, що Україна завжди була житницею й мусить використовувати цей потенціал і зараз. А Дмитро Анатолійович уточнив: Україна — не лише житниця, але й здравниця та кузня. «Пам’ятаєте, як говорили у фільмі [«Кавказька полонянка»]», — нагадав Медведєв. Слово «всесоюзна» поки що вголос не згадують.

P. S. Надвечір Януковича прийняв і реальний лідер РФ — Володимир Путін. З цього приводу український політолог Віктор Небоженко висловив думку, що на цій зустрічі Янукович погоджуватиме з Путіним кандидатуру майбутнього Прем’єр–міністра. «Путін — сноб, він не з кожним Прем’єром працюватиме», — вважає Небоженко.

Показово, що лідери РФ вирішили не обговорювати з Януковичем ціну на газ до формування нового уряду в Україні.

ІСТОРІЯ «ДРУЖБИ»

Востаннє Президенти України та Росії бачилися в червні 2008 року. Дмитро Медведєв був главою держави третій місяць і приймав у Санкт–Петербурзі Віктора Ющенка. То було перше й останнє високе побачення Медведєва та Ющенка в ранзі глав держав. Через два місяці після зустрічі розпочалася грузинсько–російська війна. Україна рішуче засудила поведінку Москви, після чого взаємини Кремля й Банкової ще більше охололи. Медведєв мав відвідати Україну, однак візит кілька разів переносився, поки не стало очевидно: російський президент уникає візиту.

Ще одне побачення відбулося на саміті СНД у жовтні минулого року в Молдові, але тоді президенти зустрілися у юрбі собі подібних і просто поручкались.